Діагноз, який був поставлений лікарями Вані відразу після його народження, кинув батьків у шок, в спочатку вони навіть розгубилися, але потім взяли себе в руки та розпочали боротьбу за здоров'я свого довгоочікуваного малюка.

З листи мами Вані Кушнерік:

Коли ми з чоловіком дізналися, що у нас буде дитина — дуже раділи. Відразу почали думати, кого хочемо: хлопчика чи дівчинку, але зрозуміли, що це не головне та почали просто підбирати імена та для хлопчика, та для дівчинки.

Коли на другому плановому УЗД нам сказали, що у нас буде син — ім'я вже було вигадано. І до нашому маленькому карапузику ми відразу почали звертатися за імені: «Ванечка». При цьому нікому про ім'я не говорили до пологів.

Усі дев'ять місяців вагітності протікали без ускладнень. Тільки ГРВІ на першому триместрі, але особливої уваги я цьому не додала.

24 лютого (на цей момент я була вже в пологовому будинку) у мене почалися сутички, з якими я промучилася всю ніч. На ранок подивилася черговий лікар, і я почула заповітні слова: «Народжуватимеш. У родзала».

І ось я в родзале, всі лікарі довкола мене. Народила, малий плаче, лікарі шушукаються, мені ніхто нічого не каже, дитинка не показують. Я розумію щось не так, минуло хвилин 5 чи мені тоді так здавалося.

Лікар сказав: «Покажіть мамі дитини». Я дивлюся, він весь синенький такий, опускаю очі нижче та навколо тиша та сама не розумію, що з моєю дитиною. І чия тут вина. Ваню забрали до реанімацію. Відразу дали нам прізвисько: «товстий».

За годину 3-4 приїхав обласний хірург та пояснив усім (лікарям і нам), що у дитини екстрофія сечового міхура та епіспадія.

Ти не розумієш, як реагувати, коли народжуються діти зазвичай радість, веселощі, а тут шок, паніка. Не знаєш, що буде далі.

Ванюшу я побачила вже увечері. А на руки взяла на другу добу.

Наче в всім звичайна дитина, але ні з ним щось не так.

Кожні три години я ходила в реанімацію годувати його. Так минуло десять діб. 7 березня нас виписали додому. Нікого до малюку ми не підпускали, бо розуміли, що він у нас особливий.

Пройшли 1,5 місяця та 12 квітня ми вперше поїхали до Київ. Тоді лікар сказав, що ще зарано робити операцію. У наступного разу нам призначили на 12 серпня. Тоді у нас були сопельки на перші зубки, та він нас навіть не подивився. Так ми відкинули цей варіант. Почали шукати краще. Адже всі батьки бажають своїм дітям тільки найкращого, та ми не виняток. І знайшли.

Операцію нам призначили на 20 березня 2014 року в Сербії. Дуже добрий фахівець Радош Джинович. Вартість операції 10 000 євро. Власними силами нам вдалося зібрати гроші на квитки та проживання у Сербії місяць. Ми сподіваємося, що він зробить усе за один раз і не потрібна буде ще одна операція.

Ми просимо, допоможіть нам і нашій дитині. Ваня дуже хороший, тямущий малюк. І він має право бути здоровим.