Міша – 2007 р.н. Від народження у Міші – тяжкий ступінь ДЦП. Міша не ходить, не говорить і повністю залежний від оточення.

“Хотів би я відчути хоча б на мить, що відчуває Міша”, - бідкався Мішин тато.

Але при цьому ще, здавалося б, нещодавно – у Міші було все, що потрібно для щастя будь-якій дитині: хороша велика родина, люблячі брат і тато з мамою, які возили дітей у подорожі, балували, купували будь-які іграшки...

Але одного дня за мить усе це обвалилося.

Тато Міші – досвідчений спортсмен-плавець – у 2011 році зробив фатальну помилку: пірнув, не розрахувавши глибини намитого берега. У результаті – зламав хребет.

Не допомогли ні екстрена евакуація, ні серія операцій – Мішин тато Андрій Педанов залишився паралізованим на 95%...

До трагедії Андрій Педанов – срібний призер України з плавання, майстер спорту, кандидат наук із трьома вищими освітами, викладач Національного університету імені Тараса Шевченка, власник бізнесу з продажу комп'ютерних дисків і витратних матеріалів.

Але після трагедії... З родини пішла мама Міші, забравши його молодшого брата Іллю. А Мішу залишила паралізованому татові.

Щоб піклуватися про Мішу та його тата, Андрія – назавжди переїхали в село під Києвом дідусь і бабуся Міші. Вони покинули дім у Луганській області і так і не змогли жодного разу навідатися, бо через три роки дім опинився на окупованій території.

Уже протягом 11 років кожен день родини Педанових – це виснажливі вправи, перев'язки, тюбики, пластирі, бинти, різні ліки, зокрема знеболювальні для тата й сина... На медикаменти, засоби догляду та підтримання здоров'я щомісяця родина витрачає від 17 до 23 тисяч грн.

...Коли прийшла перша осінь цієї війни – холодна й темна – родину в приватному будинку спершу виручав генератор. Але він не витримав. Ремонт обійшовся в 11 000. А це – пенсії цілої родини за весь місяць! І без нього – ніяк: немає світла – немає води, і тепла теж немає.

Мішин тато Андрій ніколи не занепадає духом і не покладаючи рук працює. Уже будучи практично повністю паралізованим, він освоїв комп'ютер. І щодня, долаючи біль і не зважаючи на рани, нехтуючи забороною лікарів, він сідає за монітор, щоб провести там кілька годин поспіль і заробити гроші для родини. Треба йти вперед! Це завжди було девізом Мішиного тата.

Пару годин на день, поки є сили сидіти, він працює.  Зумів узяти собі чверть ставки в школі у форматі онлайн. Викладає психологію – зараз розповідає дітям і батькам про війну та способи подолання пов'язаних із нею тривог і страхів.

Міша бере з тата приклад: неймовірно активний, він прокидається часом і о 5-6 ранку, і скоріше “просить” зробити з ним “зарядку”, виконати вправи в письмі та малюванні. Показує він це бабусі очима. Комплекс фізкультурних занять на кожен день для нього розробляв тато – адже саме цього в теорії та практиці навчав до отримання травми – студентів в Університеті імені Т.Шевченка.

Щодня, крім вправ, Міші потрібні й масажі. У свої 15 років він тягнеться в зріст, а м'язи й сухожилля за ним “не встигають”. Кожен такий масаж – це ще мінус 400 грн із пенсій родини Педанових.

Зріст Міші вже 1 м 65, при цьому носить його на собі бабуся. У неї єдиної в родині немає інвалідності. Турботою про Андрія зайнятий його батько. Обоє – не молодшають. І щоб полегшити тягар родини, тато Міші намагається працювати з подвоєним завзяттям.

Будь-яка ваша допомога може суттєво вплинути на життя родини Педанових.
Способи надання допомоги дивіться тут.